Куба в Украине » Новости » Ексклюзивне інтерв`ю з послом Куби в Україні Хуліо Гармендія

Ексклюзивне інтерв`ю з послом Куби в Україні Хуліо Гармендія

11.02.2008

120 літрів молока можна купити за один долар на Кубі

Ексклюзивне інтерв"ю з послом Куби в Україні Хуліо Гармендія

Півтора року тому незмінний президент Куби Фідель Кастро, якому нині 81 рік, переніс операцію і передав владу своєму братові Раулю. Нещодавно кандидатуру Фіделя висунули на вибори до парламенту, перемога на яких означає можливість знову стати президентом. Та у вівторок Кастро оприлюднив лист, у якому заявив, що ”не хоче чіплятися за владу і блокувати шлях молодшим поколінням”. Про цю заяву та про життя на Кубі розмовляємо з послом цієї країни в Україні Хуліо Гармендія, 55 років.

Пане посол, як почувається Фідель Кастро?

— Він уже поправився, і з кожним днем йому стає краще. Зараз він удома. Щодня багато працює інтелектуально. Щонайменше двічі на тиждень з'являються його публікації. Думаємо, що найгірше вже позаду.

Здоров'я Фіделя — це державна таємниця?

— Зважаючи на численні спроби знищити Фіделя — понад 600 замахів на його життя — звісно, це не публічна тема. Ми не хочемо, щоб про здоров'я президента знали наші вороги американці. Нашу країну постійно переслідують, тому ми маємо дбати про безпеку.

Американські спецслужби повідомляють, що у Фіделя рак.

— Вони кажуть це вже 20 років! А життя показує інше. Він пережив операцію, природну для людини в такому віці.

Як хворобу Кастро сприймають пересічні кубинці?

— Як нормальне явище. На Кубі ніколи не було культу особи. І не буде. Кариби в цьому плані відрізняються від решти світу. Ми більш приземлені, для нас такого не існує, щоб одна людина стояла над іншими.

Коли стало відомо про операцію Кастро, кубинці, які емігрували до США, святкували. Вони називають його жахливим диктатором.

— На жаль, ці люди поводять себе неетично. Звісно, частина з них уже спакувала валізи, щоб повернутися на Кубу, очікуючи дореволюційної ситуації. Але це не означає, що так думають усі кубинці, які живуть за кордоном.

Ви згадали про життя на Кубі до революції. Яким воно було?

— Економіка залежала виключно від виробництва цукру. Було жахливе безробіття. Люди працювали шість місяців — доки був сезон урожаю в цукровій промисловості. Решту часу сиділи без роботи.

Кубинські родини великі. Мій батько мав 13 братів, мати — 12. Мої двоюрідні брати і сестри часто приходили до нас, бо в нашій сім'ї була їжа, якої в них не було. У період безробіття худі напівголі діти ходили з животами. Нині такого не побачиш. Усі діти в піонерських костюмах, нагодовані на 100 відсотків.

Це була спланована політика Сполучених Штатів Америки?

— Політика США була як у вампіра, як у Дракули: виссати, витягти з Куби все можливе — цукор, прибутки від туризму... І нічого не вкладати в соціальні програми.


Як сьогодні живуть пересічні кубинці?

— Перше: кожен знає — якщо він захворіє, то піде до лікаря і не витратить жодного сентаво. Друге: усі мають приватне житло. Принцип такий: якщо ти нещодавно одружився, молода сім'я отримує помешкання, за яке має щомісяця виплачувати 10 відсотків своїх доходів. Коли ці гроші виплачуються — квартира ваша. Немає власника-капіталіста, якому платиш усе життя, і ніколи не отримаєш це житло.

Є моменти, що викликають запитання в іноземців. Наприклад, у нас діє карткова система. У чому її суть? Мінімальну місячну дієту ти отримуєш за ціною часів Радянського Союзу. Наприклад, якби ти купував літр молока, то заплатив би 5 гривень, а за картковою системою тобі його продають за 5 копійок. Десяток яєць, що коштують 5–6 гривень, отримуєш за 5 копійок. Кілограм цукру — так само. Тобто маєш такий собі споживчий кошик, мінімальний набір, який гарантує, що ти не помреш із голоду. Існують спеціальні магазини, в які завозять продукти за такими цінами. Окрім того, є ринок. Там можна купити все що захочеш за ринковою ціною.

Ще є субсидії. Проїзд у транспорті за субсидованою ціною — 5 сентаво. Що таке сентаво? Один долар — це 24 кубинських песо, один песо дорівнює 100 сентаво. Літр молока для дітей коштує 20 сентаво. Тобто за один долар можна купити 120 літрів молока!

Люди мають достатньо грошей, щоб піти на ринок і купити все, що хочуть?

— Частина, звичайно, має. Решта не мають. Значить, повинні обмежити себе до того, що виділяється гарантовано. В інших країнах і такого немає. Частина людей заробляє і гарно живе, решта не мають взагалі нічого. А кожен із 11 мільйонів кубинців, бідних і багатих, старих і молодих, мають право на базову дієту.

А якщо я хочу заробляти більше і купувати більше?

— То працюй. Наприклад, ти — вчитель. А після роботи можеш щось майструвати, йти на базар і продавати.

Скільки заробляє вчитель?

— Залежить від рівня. Але в середньому 350–400 песо. Лікар отримує в півтора-два рази більше. Поліцейські — 800–900 песо.

Чому поліцейським платять більше, ніж лікарям і вчителям?

— Якщо поліція буде корумпованою, то не захищатиме нас. Потрібно дбати, щоб не було корупції.

Країною вже півтора року керує Рауль Кастро. Щось змінилося за цей період?

— Рауль стоїть біля керма, але справжнім керівником залишається Фідель. Якщо потрібно приймати важливі рішення, з ним обов'язково радяться. По суті нічого не змінилося. І не думаю, що зміниться. Звісно, є проблеми. Куба перебуває в економічній блокаді вже майже 50 років. Вона коштувала країні $89 млрд.

Чому існує економічна блокада?

— І ми себе про це запитуємо.

А чим це пояснюють США?

— Що на Кубі панує тоталітарний режим, порушуються права людини, немає демократії. Насправді США не можуть змиритися з думкою, що вони назавжди втратили Кубу. Що країна визначила свій шлях 1 січня 1959 року і не повернеться назад.

Кажуть, що Рауль Кастро більш поміркований і не такий радикальний, як Фідель.

— Це все спекуляції іноземної преси. Фідель і Рауль завжди були разом. Не тому, що вони брати, а через революцію.

Днями Фідель опублікував лист, у кінці якого зокрема сказав, що ”не хоче чіплятися за владу і блокувати шлях молодшим поколінням”. Чи це означає, що на Кубу очікують зміни?

— Фідель повторював це вже тисячі разів. При владі зараз є багато молодих міністрів та інші керівники, яким по 40 років. Потрібно, щоб вони продовжували справу революції.

Американці заявили, що мають розроблений план зміни влади на Кубі після смерті Фіделя Кастро. І готові для цього виділити 80 мільйонів доларів. Чи є на Кубі сили, на які вони зможуть зіпертися?

— На Кубі немає людей, які були б готові змінити владу.

Тобто більшість кубинців задоволені соціалізмом. А що їм не подобається в інших формах політичного устрою, наприклад у демократії?

— Але в нас демократія! Куба живе в демократії! Вона включає вільні вибори всіх представників влади. Партія не висуває своїх кандидатів. Делегатів висуває народ. І народ вибирає депутатів під час вільного і таємного голосування. Виборчі урни бачать усі міжнародні спостерігачі. Президента обирає парламент — це правда. Але і в Молдові така ж ситуація. А кажуть, що Молдова — це демократія.

США теж можна назвати диктаторською країною. Тому що це диктатура двох партій, інших немає.

На Кубі є лише одна партія...

— Але вона ні пропонує, ні обирає нікого. Це ідеологічна партія. Обирає народ. Сьогодні, коли США атакують Ірак, це називається приносити демократію. Коли іракські солдати відкидають цю демократію — їх називають терористами.

Фіделя висунули кандидатом у депутати на наступні вибори 20 січня 2008 року. Чи це означає, що він знову стане президентом?

— Можливо. Якщо його оберуть. Я не знаю. Потрібно почекати результатів виборів.


Олексій МИКУЛЬСЬКИЙ, "Газета по-українські" 19.12.2007

Контакты:
Адрес Ассоциации:

Киев, ул. Евгения Сверстюка (М.Расковой), 23 офис 622
Телефон:
+38 (044) 355-01-20